Бахмут выстоит
Перевод “Эха”
Мне написала знакомая. Она плакала. От ужаса и счастья. Ей важно было поделиться со мной своим переживанием. На днях ее мужа, интеллигентного человека, владеющего девятью языками, отца двух прекрасных девочек, мужчину, который уже 25 февраля отправил свою семью в безопасность и отправился добровольцем в военкомат, перевели под Бахмут…
После продолжительного молчания он наконец написал жене. Она, прочтя его смс, почувствовала себя зрителем «Дюнкерка». Только в реальной жизни. Сквозь собственные слезы. Так она мне написала.
Судите сами. Ниже смс мужчины. Фамилии я намеренно не называю. Разрешение на публикацию истории у своей знакомой я получил.
«Привет. Был на позициях под Бахмутом. Это армагеддон, нас крыли минометами, танками, авиацией, забросали ВОГи дронами, в небе тоже видел фосфор, но не по нам. Из всего взвода мы остались втроем, остальные отступили. Вытаскивали 300-х и 200-х. Я весь в грязи и чужой крови. Но мы выстояли. Вернулись в Костаху, мечтаю о прачечной и бане».
Вот такая смс. Наверное, таких немало. Представьте, что там происходит. Каждый день. С тысячами людей.
Многие месяцы русские войска ежедневно атакуют Бахмут и каждый раз откатываются назад, оставляя за собой тела новых и новых убитых. Очевидцы пишут, что сотни трупов россиян просто гниют в открытом поле. Там, говорят, есть реальные поля мертвых тел… Из которых, как в кино, строят стены и используются как укрытие…
Украинские войска героически защищают город. И многие из украинцев тоже гибнут. Я с ужасом думаю о трагедии семей.
Когда читаешь такие сообщения, как то, что получила от своего мужа моя знакомая, понимаешь, что Бахмут выстоит. Что его не сдадут. Такое в этой смс есть спокойное и удивительное мужество.
Но каждый раз, читая о войне, убийствах людей, крови и грязи, я задаюсь одним и тем же вопросом.
Тем самым, что так громко озвучил рэпер Влади: Как это, блять, возможно?
За войну и агрессию виновные будут наказаны. Иначе не будет.
Мені написала знайома. Вона плакала. Від жаху та щастя. Їй було важливо поділитись зі мною своїм переживанням. Днями її чоловіка, інтелігентну людину, яка володіє дев’ятьма мовами, батька двох прекрасних дівчаток, чоловіка, який вже 25 лютого відправив свою сім’ю у безпеку та вирушив добровольцем у військкомат, перевели під Бахмут…
Після тривалого мовчання він нарешті написав дружині. Вона, прочитавши його смс, відчула себе глядачем «Дюнкерка». Тільки в реальному житті. Крізь власні сльози. Так вона написала мені.
Судіть самі. Нижче смс чоловіка. Прізвища я навмисно не називаю. Дозвіл на публікацію історії у своєї знайомої я отримав.
«Привіт. Був на позиціях під Бахмутом. Це армагеддон, нас крили мінометами, танками, авіацією, закидали ВОГи дронами, у небі також бачив фосфор, але не по нас. Ми з всього взводу залишилися утрьох, решта відступили. Витягали 300 та 200. Я весь у бруді і чужій крові. Але ми вистояли. Повернулися до Костахи, мрію про пральню та лазню».
Ось такий смс. Напевно, таких чимало. Уявіть собі, що там відбувається. Кожен день. Із тисячами людей.
Багато місяців російські війська щодня атакують Бахмут і щоразу відкочуються назад, залишаючи за собою тіла нових та нових убитих. Очевидці пишуть, що сотні трупів росіян просто гниють у відкритому полі. Там, кажуть, є реальні поля мертвих тіл…З яких, як у кіно, будують стіни і використовують як укриття…
Українські війська героїчно захищають місто. І багато хто з українців теж гине. Я з жахом думаю про трагедію сімей.
Коли читаєш такі повідомлення, як те, що отримала від свого чоловіка моя знайома, розумієш, що Бахмут встоїть. Що його не здадуть. Така в цьому смс є спокійна і дивовижна мужність.
Але щоразу, читаючи про війну, вбивства людей, кров та бруд, я ставлюся одним і тим же питанням.
Тим самим, що так сильно озвучив репер Владі: «Как это, блять, возможно?»
За війну та агресію винні будуть покарані. Інакше не буде.